І ВАРІАНТ
Як великого гуманіста, борця за справедливість знають відомого українського письменника Івана Багряного (справжнє прізвище Лозов'яга) у світі. Його твори завжди підносили такі людські чесноти, як доброта, вірність обов'язку, несхитність на вибраному шляху, патріотизм, чесність із людьми і самим собою тощо. За це й страждав він, ув'язнений, засуджений, висланий до страшного й холодного БАМлагу на Далекому Сході. Та не зрікся письменник своїх переконань, бо знав, що то є — людина, знав, на що вона здатна, і прагнув у всіх своїх вчинках до справедливості перш за все.
Герої творів Івана Багряного дуже багато мають спільних рис із автором: засуджений і катований, але нескорений Андрій Чумак із роману «Сад Гетсиманський»; сміливий і мужній, здатний на великі вчинки Григорій Многогрішний з роману «Тигролови». Вони захищають горде ім'я людини перед усепоглинаючою машиною тоталітаризму, яка нівечить життя індивідуальностям, перетворюючи кожного на гвинтик у собі або знищуючи.
Григорій Многогрішний — «юнак — 25 літ, русявий, атлет, авіатор тчк... Суджений на 25 років тчк...» Суджений тільки за те, що любив рідну Україну над усе й не погоджувався бути німим гвинтиком суспільства підкорених мовчазних рабів. Дійсно, величезний злочин! Та вірить він у ту справедливість, яка дасть йому можливість вистояти, незважаючи на каторжні муки: слідчий йому «виламував ребра в скаженій люті... повивертав суглоби... домагався не зізнань, ні, він добивався, щоб той чорт хоч заскавчав та почав ридати та благати його, як то роблять всі...» Григорій тікає з ешелону смерті і потрапляє в казково прекрасну, але моторошно небезпечну тайгу. І навіть там, голий і голодний, без жодної зброї, він знаходить сили вижити, ще й відгукнутися на крик людини про допомогу.
Попри всі муки Григорій зберігає людську подобу, він не обирає помсту над усе. Помститися треба, але не покладати всього життя на її вівтар. Він сміливо дивиться у день прийдешній і вірить, що все можна змінити, потрібна лише витримка й наполегливість. І доля нагороджує Григорія щастям — щастям пізнати справжнє кохання до гарної, так само мужньої, як і він, дівчини Наталки з родини давніх переселенців Сірків, щастям досягти справжньої свободи, коли ти вже не залежиш від примх катів, коли ці кати бояться тебе і навіть одної лише пам'яті про тебе. Немає для слідчого Медвина нічого страшнішого, ніж бачити перед собою «тії очі з кривавими росинками на віях, — вони стоятимуть перед ним вічно...»
Під стать Григорію і його оточення: родина тигроловів, яка зберегла найосновніші моральні засади спільного життя — любов батьків до дітей і повагу дітей до батьків, вірність, відданість. Вони захищають один одного, вміють вірити іншій людині, навчилися жити в злагоді з усіма, вони вміють прощати невдалі вчинки інших і турбуватися про природу, вони розуміють цінність людського життя.
Саме вони, на мою думку, заслуговують на ім'я справжніх людей, що живуть на землі, яка їх годує. Усі інші, як то дозорці, слідчі, кати — це людолови, той намул, що завжди з'являється там, де бурхлива ріка часом застоюється на місці, це піна, яка зникне за вітром, не залишаючи навіть згадки про себе. А в пам'яті залишаться тигролови, мужні мешканці тайги, які живуть вільно, бо в першу чергу мають свободу свого сміливого й непокірного духу.
ІІ ВАРІАНТ
Про Людину з великої літери читаємо ми у романі Івана Багряного «Тигролови». Про людину, що живе за моральним кодексом своїх пращурів, про людину, для якої честь і благородність — не пусті слова, про людину, що любить життя і має до нього могутню волю, розуміє, що життя одне і прожити його слід не тільки так, щоб Не було по соромно за нього перед нащадками, але й гідно, адже Людина заслуговує не простого животіння, а життя.
Саме так жив і думав Григорій Многогрішний — головний герой роману «Тигролови», якому судилося народитися лицарем духу, стати безстрашним, не прирученим «тигром» у світі насильства, все життя бігти над прірвою страждань і безвиході. Він — людина, яку не може вдовольнити маленьке, як шибка у вікні, щастя для себе. Він не може бути щасливим, коли знає, що тисячі людей поруч з ним страждають. Він прагнув щастя для свого «нещасного краю і породу», і в цьому його гріх, за який має бути покараний, за який засуджений на страшну довільну смерть на каторзі.
Алє людина має або жити по-людськи, або вмерти, але теж по-людськи, а не бути живим трупом в одному з численних таборів, не вмерти від знущань, голоду, пошестей і журби, не зазнати жорстокої смерті. Головне для Григорія — у будь-яких обставинах залишатися людиною. Життя, гідне Людини, можливе тільки на свободі, тому герой без вагань стрибає на ходу зі скаженого поїзда назустріч щастю, а може й смерті, але смерті знову ж таки гідної, адже «ліпше вмирати, біжучи, ніж жити, гниючи!»
Блукаючи безмежними нетрями тайги, не маючи чим поживитися, Григорій настільки виснажився фізично, що не мав сили іти. І тільки бажання служити добру, бути потрібним людям повернуло його до життя, коли він почув крик про допомогу. Його душа не могла не відгукнутися на цей крик, бо він — Людина, він прийшов у цей світ, щоб творити добро. Так, рятуючи невідому людину, він не тільки рятується сам, але й знаходить щастя у коханні.
Григорій Многогрішний став легендою, гордим соколом для Гімнів ешелону смерті. Він був «дияволом» і страшним спогадом для свого мучителя — слідчого Медведина, бо під страшними іпртурами не зламався, не став просити, а тільки проклинав або мовчав. Він став щастям для Наталки. Але перш за все він був Людиною, Людиною з такою волею і жагою до життя, що їх неможливо зламати, Людиною, що, незважаючи на всі страждання, і..- підступила від своїх ідеалів, не відцуралася їх, Людиною, за рікою майбутнє.
|
