Для промислового Донбасу, що відрізняється сухим кліматом, заповідники і пам’ятники природи мають велике значення. В них зберігаються в природному стані грунти, грунтові води, дикі рослини та тварини. Ці місця є еталонами рослинних та тваринних груп, рівновага та сталість яких формувалася на протязі багатьох століть.

   Зміна природного вигляду Донбасу почалася порівняно недавно, але проходило бурхливими темпами. Гіппократ, який жив у IV столітті до нашої ери, зазначає, що скіфська земля являє собою рівнину, багату травою, але позбавлену дерев та помірно зрошену. На той час на території Донбасу існували ліси в долинах рік. Таким чином, наша земля вже 2-2,5 тисячі років тому постала у вигляді безмежних степів, місцями ж, головним чином вздовж рік та в гірських місцевостях, можна було зустріти великі лісові масиви.

   Район Донбасу, розташований між Дніпром та Доном, не був вкритий льодовиком, що відіграло важливу роль у збереженні різноманіття рослинності. Значна розмежованість рельєфу, наявність частих виходів на поверхню гірських порід, віддаленість від великих річкових магістралей і невеликі площі придатних для обробки земель обумовили малу заселеність Донбасу майже до кінця XVII століття. Отже, і вплив людини на природу був тут менш помітним, ніж у придонських та придніпровських районах.

   Інтенсивна колонізація краю почалася в другій половині XVI століття. Одночасно з оранням степів та вирубкою лісів розвиваються процеси утворення балок і змиву грунтів, зниження рівня грунтових вод, замулювання та висихання степових річок. Почалася хижацька експлуатація природних багатств Донбасу. Всюди оралися цілинні землі, швидко знищувалися ліси. Але й ті природні пам’ятники, що збереглися, дають нам уявлення про рослинність краю. В деяких куточках Донбасу зустрічаються реліктові рослини, які залишилися ще з дольодовикового періоду, а також цілі ділянки природних лісів та степів.

    В кінці 60х років нашого століття співробітники Донецького ботанічного саду обстежили лісові та степові ділянки, водойми, багато з яких зарахували до розряду пам’ятників природи, підлеглих охороні та відповідному веденню господарства. Тепер крім двох заповідників на території області існують 22 пам’ятники природи, два з яких республіканського значення (гори Артема та Великоанадольський ліс).

   Пам’ятники природи можна розділити на дві категорії: природного походження та створені людиною. До першої відносяться урочища Бердянка, Грабове, Леонтьєво-Байракське, Плоске, Пойма-1, Рідкодуб’є, дубові та соснові насадження Красноліманського району. До тих, що створила людина, відносяться: Азовська дача, дендропарк та урочище Сосна в Маяцькому лісництві, дубове насадження в Майорському лісництві, ліс по річці Кринці в Амвросіївському районі, Нескучненський ліс у Великоновоселківському районі, став Дзеркальний в Краснопольському лісництві, урочища Россоховате та Софіївське Єнакіївського лісництва, ліс навкруги озера Підпісочне Дробишевського лісництва, соснові культури Ялтинського лісництва, урочище Чернецьке Красноліманського лісництва.

   В Донецькій області два заповідника – Хомутовський степ та Кам’яні Могили, філіали Українського степового заповідника.

   Хомутовський степ знаходиться поблизу села Хомутове Новоазовського району в 20 кілометрах на північ від Азовського моря. Площа 1028 гектарів. Заповідник розташований на Приазовській береговій рівнині, що відрізняється рівнинно-хвилястим рельєфом. Статус заповідника Хомутовський степ отримав у 1926 році, а з 1947 року він став державним заповідником республіканського значення і в 1952 році був переданий Інституту ботаніки АН УРСР.

   Степова рослинність заповідника являє собою варіант різнотравно-типчаково-ковилових степів. Великі площі на схилах плато зайняті групировками з ковили Лессінга, волосатика українського, люцерни румунської, шавлії пониклої, горицвіту волзького, чебрецю Маршала. Дуже поширені бур’яни типу в’юнка польового, клопівника крупкового. В багатьох місцях, на схилах та рідше на вододілах, зустрічаються густі зарості чагарників – дерези чагарникової, терну степового, шипшини, степової вишні та інших рослин, що роблять степ більш різноманітним. Взагалі в заповіднику налічується більше 500 видів рослин.

   Досить багатий тваринний та пернатий світ заповідника. На рівних ділянках гніздяться великий та хохлатий жайворонки, сіра куріпка, просянка, жулан, зозуля. З хижих птахів можна зустріти пустельгу, шуліку, луня. В очереті на березі річки живуть велика та мала випь, кряква, руда чапля та інші. Ссавці представлені лісою, ласкою, тхорами, поширені заєць русак, хом’як, ховрах, великий тушканчик, їжак вухастий та звичайний.

   Заповідник є одним з небагатьох залишків степів, що займали колись в Приазов’ї великі території. На його просторах можна гарно ознайомитися з багатим в минулому рослинним та тваринним світом південних приазовських степів.

   Кам’яні Могили розташовані в Володарському районі в 9 кілометрах від станції Розовка, на правому березі річки Каратиш, притоці Берди. Площа 456 гектарів. Статус заповідника отриманий у 1927 році.

   Різний ступінь зволоження створює умови для існування скельної, степової, лугової, деревинно-чагарникової та лугово-болотної рослинності. Скелі вкриті 8 видами мохів та папоротей (вудсія альпійська, багатоніжка звичайна тощо). Степова рослинність представлена багатьма видами, що зустрічаються в Хомутовському степу. Серед них найбільш цікаві синяк червоний, кермек плівчастий та горицвіт волзький. Флора Кам’яних Могил нараховує 464 види. Зелений світ своєрідний, в ньому безліч рідких і не характерних для півдня України рослин.

   Тваринний світ заповідника досить барвистий. З птахів зустрічається рожевий шпак, іволга, жайворонок, сіра куріпка, перепілка. З ссавців можна зустріти лисицю, ласку, їжака звичайного тощо. Серед плазунів живуть численні ящірки, степові гадюки, жовтобрюхі полози і мідянки.

   Кам’яні Могили відомі не тільки як заповідник. На думку деяких істориків, в цьому районі в 1223 році відбулася битва руських дружин з монголо-татарами – відома в історії битва на Калці.

   Охорона та відновлення пам’ятників природи і заповідників у Донбасі – процес кропіткий і тривалий, який потребує постійної уваги всього населення, участі в цій справі державних організацій.