школаС  У  П  Е  Р  Т  И  Н  Е  Й  Д  Ж  Е  Р  Ыучитель

Д Л Я    Т Е Х,    К Т О    У Ч И Т С Я    И    У Ч И Т
Вы вошли как Гость | Группа "Гости" | RSS  Главная | Мой профиль | Выход                        Среда, 22.11.2017, 05:00:45

ТЕСТЫ  ЗАНИМАТЕЛЬНЫЙ УРОК  ЭКЗАМЕНЫ  ВЕЛИКОЛЕПНАЯ СОТНЯ  РОДИТЕЛЬСКОЕ СОБРАНИЕ

МЕНЮ САЙТА
ОТКРЫТЫЙ УРОК
РУССКИЙ ЯЗЫК
УКРАИНСКИЙ ЯЗЫК
ИНОСТРАННЫЕ ЯЗЫКИ
РУССКАЯ ЛИТЕРАТУРА
УКРАИНСКАЯ ЛИТЕРАТУРА
ЗАРУБЕЖНАЯ ЛИТЕРАТУРА
МАТЕМАТИКА
ИСТОРИЯ
ФИЗИКА
БИОЛОГИЯ
ХИМИЯ
ГЕОГРАФИЯ
АСТРОНОМИЯ
ИНФОРМАТИКА
ОБЖ
ЭКОНОМИКА
ЭКОЛОГИЯ
ФИЗКУЛЬТУРА
МУЗЫКА
ИЗО
НАЧАЛЬНАЯ ШКОЛА
ТЕХНОЛОГИЯ
ВНЕКЛАССНАЯ РАБОТА
КЛАССНОЕ РУКОВОДСТВО
АДМИНИСТРАЦИЯ ШКОЛЫ
ОБЩЕСТВОЗНАНИЕ
ПСИХОЛОГИЯ
МХК
ОСНОВЫ ПРАВА
РУССКИЙ ЯЗЫК
СПРАВОЧНИК ПО РУССКОМУ
  ЯЗЫКУ ДЛЯ ШКОЛЬНИКОВ

МОНИТОРИНГ КАЧЕСТВА
  ЗНАНИЙ. 5 КЛАСС

ТЕСТОВЫЕ ЗАДАНИЯ И
  УПРАЖНЕНИЯ ПО ТЕМЕ
  "СИНТАКСИС И ПУНКТУАЦИЯ"

ТЕСТЫ В ФОРМАТЕ ГИА.
   5 КЛАСС

ПУНКТУАЦИЯ В ЗАДАНИЯХ И
  ОТВЕТАХ

САМОСТОЯТЕЛЬНЫЕ
  РАБОТЫ.10 КЛАСС

КРОССВОРДЫ ПО РУССКОМУ
  ЯЗЫКУ

ЛИТЕРАТУРА
ВЕЛИЧАЙШИЕ КНИГИ ВСЕХ
  ВРЕМЕН И НАРОДОВ

КОРИФЕИ ЛИТЕРАТУРЫ
ЛИТЕРАТУРА В СХЕМАХ И
  ТАБЛИЦАХ

КОНТРОЛЬНЫЕ ВОПРОСЫ ПО
  ТЕМЕ "ЛИТЕРАТУРА XIX ВЕКА"

ТЕСТЫ ПО ЛИТЕРАТУРЕ
САМЫЕ ИЗВЕСТНЫЕ МИФЫ И
  ЛЕГЕНДЫ

КРОССВОРДЫ ПО ЛИТЕРАТУРЕ
ИСТОРИЯ
АНГЛИЙСКИЙ ЯЗЫК
ЭНЦИКЛОПЕДИЯ ШКОЛЬНИКА
  АНГЛИЙСКИЙ ЯЗЫК"

ИНОСТРАННЫЕ ЯЗЫКИ.
  РАЗГОВОРНЫЕ ТЕМЫ

САМОСТОЯТЕЛЬНЫЕ РАБОТЫ
  ПО АНГЛИЙСКОМУ ЯЗЫКУ

ПРАВИЛА ИСПОЛЬЗОВАНИЯ
  АНГЛИЙСКИХ АРТИКЛЕЙ

ТЕСТЫ ПО ГРАММАТИКЕ
  АНГЛИЙСКОГО ЯЗЫКА

ТЕМАТИЧЕСКИЙ КОНТРОЛЬ.
  9 КЛАСС

ПОДГОТОВКА К ЕГЭ ПО
  АНГЛИЙСКОМУ ЯЗЫКУ

КРОССВОРДЫ ПО
  АНГЛИЙСКОМУ ЯЗЫКУ

МАТЕМАТИКА - ЦАРИЦА НАУК
БИОЛОГИЯ
ГЕОГРАФИЯ
ФИЗИКА
АСТРОНОМИЯ
УДИВИТЕЛЬНАЯ
  АСТРОНОМИЯ

ЗАГАДОЧНАЯ СОЛНЕЧНАЯ
  СИСТЕМА

АСТРОНОМИЯ В ВОПРОСАХ И
  ОТВЕТАХ

ЗАНИМАТЕЛЬНАЯ
  АСТРОНОМИЯ В КАРТИНКАХ

УДИВИТЕЛЬНАЯ
  КОСМОЛОГИЯ

КРОССВОРДЫ ПО АСТРОНОМИИ
ХИМИЯ
Категории раздела
ЛИТЕРАТУРА [306]
ИНОСТРАННЫЕ ЯЗЫКИ [89]
УКРАИНСКАЯ ЛИТЕРАТУРА [128]
ХИМИЯ [109]
ФИЗИКА [137]
БИОЛОГИЯ [119]
АСТРОНОМИЯ [53]
ИСТОРИЯ [377]
ГЕОГРАФИЯ [121]
ЭКОНОМИКА [131]
МАТЕМАТИКА [75]
ИНФОРМАТИКА [7]
АРХИТЕКТУРА [57]
ИЗОБРАЗИТЕЛЬНОЕ ИСКУССТВО [45]
МУЗЫКА [76]
ЛОГИКА [0]
ПЕДАГОГИКА [56]
АВИАЦИЯ [14]
КУЛЬТУРА [144]
ГЕОЛОГИЯ [22]
МЕДИЦИНА [99]
РЕЛИГИЯ [52]
ФИЛОСОФИЯ [140]
ЭКОЛОГИЯ [45]
ПСИХОЛОГИЯ [84]
ЭТИКА [19]
ФИЗКУЛЬТУРА [89]
ВОЕННОЕ ДЕЛО [72]
Статистика

Онлайн всего: 10
Гостей: 10
Пользователей: 0
Форма входа

Главная » Файлы » РЕФЕРАТЫ » УКРАИНСКАЯ ЛИТЕРАТУРА

Історична проза Юрія Мушкетика
11.01.2009, 22:55:23

Відомо, проблематика і жанрова своєрідність що Юрій Мушкетик починав як історичний белет­рист. У 1954 році «Радянський письменник» видав його роман, який був одразу перекладений російською мовою і вийшов у цьому ж таки році в «Молодой гвардии» — призначався він до тодішньої трьохсотлітньої дати. Роман був першою друкованою книжкою письменника і дістав досить широку пресу — про нього писали «Дніпро», «Жовтень», «Смена» і численні республіканські та обласні газети. Цікаві й назви тих статей: «Велика дружба», «Повість про ве­лику дружбу», «Повість про велике єднання», «Повість про вірного сина українського народу» — навіть через самі назви можемо пізнати: й автор, і рецензенти підганяли твір під тогочасну кон'юн­ктуру. Ясна річ, що серйозно, по-мислительському розібратись у такому вельми складному історичному дуеті, яким був довготрива­лий акт стосунків між Семеном Палієм та Іваном Мазепою (одне тільки їхнє взаємне листування, вміщене в літописі Самійла Величка, так багато про це говорить), письменник ще не тільки не мав сили, але й у тогочасних умовах, коли роман писався, й не міг, адже ступінь історичного мислення тієї пори визначався «Тезами», які небагато відбігали від пізніших цитатників Мао, тобто історична істина створювалася апріорно, а факти й події, особливо ж оцінки тих чи тих явищ, відповідно підганялися під ці нерушні правила — практика, яка дотривала до нашого часу і яка позбавляла рації будь-який самостійний історичний дослід, що й призвело, зрештою, не тільки до повного занепаду історичного мислення, а й зведення історичної науки до ідеологічного примітиву. Однак у цьому романі, що тепер с тільки історико-літературним фактом  певної доби, тобто того часу, коли він був написаний, Юрій Мушкетик визначив одну Із основних своїх естетичних засад: будувати сюжет на супротилежностях двох неспівмірних характерів — цю рису ми вимічаємо в усіх наступних романах і повістях письменни­ка, побудованих на історичному матеріалі. Це саме, що й про. «Се­мена Палія», можна сказати й про «Гайдамаків», роман, що його ви­дав «Радянський письменник» у 1957 році, хоч автор прагнув залу­чити до твору досить широкий фактографічний матеріал і свого ча­су твір трактувався як успіх письменника (одна із рецензій на нього так і звалася: «Ще один успіх»). Однак тепер, з огляду на сьогоден­ня, обидва романи можемо назвати лише спробою молодого пись­менника створити історичне полотно, спробою художньо освоїти історичний матеріал; практичну користь від того, автор мав ту, що набув у історичній белетристиці певних художніх навичок.

По тому настала тривала перерва — Юрій Мушкетик цілком пе­рейшов на сучасну тематику, ніби розчарувавшись у своїх можливостях історичного белетриста. Але недарма кажуть: те, що посіяно колись, має зійти; недарма й зерно, кинуте в землю, яке з тих чи інших причин не проросло, не завжди згниває в землі; надходить час, з'являються нові умови — і воно проростає. У1971 році Юрій Мушкетик друкує ве­лике оповідання, цього paзy присвячене античній історії: «Смерть Сократа», яке, однак, називає (у виданні 1985]року) повістю. Цей твір ніби промацування письменником своїх нових можливо­стей в історичній прозі. І тут маємо протиставлення двох суспільних особистостей, самого Сократа і стратега Феогена, але їхній двобій виз­начається уже не мірилами сьогочасної праведності й неправедності, а факторами оцінки в часі чи, правильніше, оцінкою часу. Кожен із нас, ніби вістить письменник, чинить за життя так чи так, його дії вимірюються власною тимчасовою правдою. За цією правдою непра­вим проголошується Сократ, через що він і гине, але драма стратега Феогена саме в тому, що його неправда виявляється перевіркою часу, отож і виходить: він поринає в небуття, а той Сократ, що, здавалося, нічого за життя корисного суспільству не чинив, здобуває безсмертя. Тобто автор при оцінці діянь героя використовує вже не тимчасові поліпічні приписи тієї чи іншої доби, а міряє діяння міркою правди у часі, загальнолюдською, точніше кажучи, правдою гуманістичною.

У 1978 році у видавництві «Молодь» Юрій Мушкетик видає повість «Суд над Сенекою», яка дуже близько стоїть до «Смерті Со­крата» і є ніби продовженням цієї ж таки теми. Продовженням то­му, що діалог Нерона і Сенеки ставить перед автором соціальну й психологічну проблему куди складнішу: коли Сократ і Феоген осо­би взаємозаперечні і вже через це антагоністичні, отже, конфлікт має характер простого заперечення при зіткненні різнорідних осо­бистостей, то в «Суді над Сенекою» конфлікт будується на взаємній заперечувальності характерів і особистостей близьких: Нерон — вихованець Сенеки, він навіть проголошує (вперше в історії, як за­значає автор) промови, писані Сенекою, філософ учить Нерона добра, а не зла, хоч, будучи близьким до правлячої особи, й сам певною мірою деформується як особистість; зрештою, вся його на­ука, як виявляється, несподівано стає каталізатором зла, притому зла жахливого, незмірного, навіть безрозсудного. Отже, наука, дана Сенекою Неронові, ніби тільки й для того існувала, щоб її було в корені заперечено — відповідно й фінал закономірний: Сенека має загинути. І він гине, кінчаючи життя самогубством,— оце і є суд над Сенекою, але не остаточний. Так, автор не ставить тут крапки, бо знову-таки, існує суд часовий і суд у віках. А у віках і Сенека, і його наука добра, і його мистецтво залишаються, тоді як його жорстокосердий учень стає символом світового зла і віковічно проклинається. Однак і цим суд над Сенекою не завер­шується, бо й Сенека не перестає бути винний: хоч би там що, а Нерон — його породження, отже, хай антагоністична, але частка його самого. Відтак і повість стає своєрідним застереженням про неоднозначність добра, про здатність того добра перероджуватися в зло, отже, й судові над Сенекою немає кінця.

Обидва твори — це притчі, вже не результат улягання тимча­совій кон'юнктурі, а спроба художнього мислення про життя та світ. Це вже, коротко сказавши,— література.

Отже, «Смерть Сократа» — це було не тільки повернення в історичну белетристику Юрія Мушкетика, це була його переоцінка ес­тетичних чи  морально-естетичних засад,  якими   керується  саме історичний белетристу по тому письменник створює першу редакцію роману «Яса» — це було в 1970—1974 роках (дати подано в кінці твору при першому його виданні). Відтак, коли «Смерть Сократа» писалася наприкінці так званого «відлигового періоду» в нашому житті, «Яса» завершувалася в найбільш кризові часи застою. «Суд над Сенекою» надруковано в 1978 році, ще в розгул застою, але вже тоді, коли почали прочуватися, перші весняні продуви. Це симптома­тично в тій мірі, що творчість історичного белетриста,  взагалі письменника, не може не відповідати суспільно-моральному клімату, в якому він живе так, як від погоди зчаста залежить і фізичне самопо­чуття людини. Отже, й «Смерть Сократа», й «Суд над Сенекою» були не лише твори на теми з античного життя — це були твори значною мірою сучасні, але не кон'юнктурно сучасні, а сучасні за єством своїм.

Наступний етап — «Жовтий цвіт кульбаби», надрукований в № 9 «Вітчизни» за 1984 рік. Як бачимо усі три твори не на українську тематику, третій твір тільки дотично нашого народу стосується. Це легко зрозуміти, адже власне на українську майже не було прийнято писати — наша історія була таки в цілковитому за­гоні. Конфлікт «Жовтого цвіту кульбаби» знову-таки ніби дублює конфлікт перших двох повістей: супротиставляються два типи мит­ця: один кон'юнктурний (Нестор Кукольник), а другий від совісті своєї (Микола Гоголь), тобто ми ніби маємо розвиток углиб ситу­ації «Суду над Сенекою», так само як розвитком углиб «Смерті Сок­рата» був сам «Суд над Сенекою». Але коли в повісті головним рушієм інтриги була позиція: цар і митець, то конфлікт  «Жовтого цвіту кульбаби» переводиться в більш локальне, але не менш гли­боке поняття: йдеться про, митця праведного й неправедного, взаємозаперечність єдиного. Беремо на себе сміливість побачити тут щось і автобіографічне — шлях самого письменника, кажучи його ж образами, від Кукольника до Гоголя. Отже, перед нами два типи митця: той, що гойдається на хвилях суспільного признання, має надію на милість царя (але все одно перебуває під пильним жандармським оком), і той, який прийшов у світ і літературу за спо­нукою розуму і серця. Обидва митці покидають рідний край, обидва забувають рідну мову, обидва опиняються в інонаціональному сере­довищі, але коли один із них (Кукольник) свій народ із душі витра­вив до решти, другий намагається його, як власну душу, в собі втри­мати, хоч і не без сумнівів (сцена колінкування перед Пушкіним). Один - це такий собі паперовий кораблик, який весело й ніби без­турботно мчить по розбурханих хвилях житейського моря і якому байдуже про дно того моря, а другий — плавець, що долає те море власним плавом і все-таки вряди-годи намацує ногою покинуту со­бою землю. Один у цьому морі знаходить тривкого човна і сідає на нього, а другого розриває стихія, топить і перетворює на сміття: історія в своїх присудах немилостива, але здебільшого справедли­ва, хоч не завжди те чи інше явище нашого історичного життя здо­буває свій «останній суд» відразу. Юрій Мушкетик недаремно зво­дить усі три твори у цикл і видає його в «Романах і повістях» (№ 10, 1985), бо вони такий цикл і справді складають — вони фактично писані на одну тему, яка розвивається, як я вже сказав, углибину.

У 1984—1985 роках письменник завершує другу редакцію свого багатопланового історичного полотна «Яса» — твір виходить книгою в «Радянському письменнику» у 1987 році. Книга повністю присвячена рідній історії, і головним героєм тут знаменитий Іван Сірко, найславетніший кошовий Запорозької Січі, а темою розгляду— найскладніша доба в історії нашої землі, так звана Руїна, коли Україна роздиралася (після ганебної змови в Андрусові російського царизму й польської шляхти) у взаємознищувальній боротьбі. Хронологічні рамки ро­ману невеликі — 70-ті роки XVII століття, але через екскурси в ми­нуле дія має значно ширший часовий простір і побудована в епічній манері. Письменник значною мірою відштовхується від літопису Самійла Величка і так само, як літописець, осуджує при­ватну заїлість гетьманів, у яких особисте бере гору над суспільним, а амбіції ставляться вище потреб і болей рідної землі. Водночас, як і в С. Величка, самолюбним гетьманам протиставляється козацька республіка — Запорозька Січ, а головний герой її того часу Іван Сірко стає й головним героєм твору. Таким чином маємо не подвійну, а потрійну супротилежність: Сірко — Дорошенко — Самойлович. Самойлович вірно служить своїм панам і себе при цьо­му не забуває, Дорошенко ніби й бажає добра рідній землі, але при­носить їй руїну, а Сірко ці дві різнобіжні сили намагається нейт­ралізувати: в полі його турбот, за автором, не власна особа, не власні амбіції, а таки добро рідної землі. Іван Сірко багато в романі роздумує, потопає в мислительних рефлексіях, на думку декого з критиків, цього в романі аж забагато, та й може, надто по-сучасному він це чинить. Але не важко помітити, що Сіркові розмисли — це розмисли сучасної нам людини (не ототож­нюватимемо їх із авторовими — це порочна критична практика), і автор мав на те художнє право, адже пише для сучасного читача. Зрештою, такий прийом (осмислення минулих подій сучасною лю­диною) він уживає й у «Суді над Сенекою», але за прямою адресою, тут же він одягає сучасного мисленика в історичний костюм. Побіч із тим Сірко й історична постать, діє так, як діяв насправді (хоч би сцена із знищенням потурнаків, яка викликала таке обурення в кри­тика Л. Федоровської), він вступає в реальні стосунки з історичними персонажами, як вступав і справді, він знову-таки ре­ально воює, реально керує Січчю, але, з другого боку, він ніби історична корекція того, хто несе з собою історичну правду, у про­тиборстві взаємозаперечувальників: Дорошенка й Самойловича. Ясна річ, що навіть у такому образі він безсилий подіяти на історичні події, бо вони склалися так, як склалися, через що й місія його в романі напівпасивна, напівактивна, і він більше жаліє й оп­лакує, ніж має силу історичними подіями керувати. Зрештою, і його фраза: «Будьмо людьми, гетьмане! Будьмо людьми, царю!» — це та­кож не історична реальність, а наш теперішній щирий жаль, що події на Україні розгорталися тоді так фатально, що змінити їх су­часній людині з її теперішніми бажаннями також не під силу. Але письменникові мало з'явити оцю потрійну взаємоборність, резуль­тат якої навічно записаний на скрижалях історії, бо не тільки сильні світу вирішували долю цього світу, а вирішувала її передовсім незбалансованість і розбрат у самому народі. Чи не через це з'яв­ляється в романі й друга трійця — Мокій Сироватка, Лаврін Пере­хрест і Марко Ногаєць. Мокій Сироватка — це щира й проста відданість інтересам своєї землі, його призначення — подвиг в ім'я рідного краю. Лаврін Перехрест — це шукання істини, а Марко Ногаєць (аналог — Марко Проклятий) — втілення того примітивного егоїзму, для якого інтереси народу чи своєї землі річ несуттєва. І Лаврін, і Марко гинуть у вереміях свого часу, один на турецькому гаку, другий ганебно. Тоді як місія третього, Мокія Сироватки, сим­волічна — він запалює в кінці роману сторожовий вогонь і ніби за­кликає сучасників і майбутні покоління свого краю до пильності, до обов'язку ту землю щиросердно боронити. Отже, взаємозаперечне, конфліктне змагання в романі йде вже не в подвійному, а в потрійному тлі епохи з її побутом, війнами, сутичками, з її щоден­ним життям, любов'ю, ненавистю, дрібним і великим, відданістю й підступністю, людською потугою й слабкістю, з її гірко-солоним відчуттям неможливості щасливого кінця, з її терпкою печаллю і надіями на майбутнє.

Хотів того чи не хотів Ю.Мушкетик, але мусив, як, до речі, и Р. Іваничук «Журавлиному крику» , як Г. Колісник у романі «Полин чорний, мак гіркий» (Радянський письменник, 1988), замінити читачеві й істори­ків, хоч і був вельми далекий од наміру писати белетризовану "історичну розвід­ку: попутно з різними сюжетними лініями треба було пояснити читачеві чи не всю тогочасну соціальну «топографію», без якої той дуже мало збагнув би в перипетіях духовної історії Сірка, і логіка тих чи тих його вчинків могла б видатися читачеві логікою інопланетянина.

Багато зусиль докладає автор, щоб відтворити в «Ясі» органічний плин на­родного життя: від мирних буднів запорозького сіроми й аж до господарських клопотів на глухих хуторах. У цьому романі постає народ зі своєю історичною долею, з великим і малим у ньому, з подвигом і ницістю, з чорними траге­діями і комічністю «жанрових» сцен. І Ю. Мушкетик, і Р. Іваничук, і Г. Колісник часто виступають у ролях істориків-реставраторів, для яких дорогоцінна кож­на подробиця, важливий кожен виразний штрих з картини минулого, але го­ловне — вони прагнуть осмислити весь той світ, який відкривається їхнім допит­ливим поглядам, знайти в ньому минуле і вічне, загальне в конкретному й кон­кретне в загальному.

«Яса» — це – добротне, традиційне, сказати б, вальтерскоттівське повістування з усіма неодмінними його елементами. Несподівані сюжетні ходи динамізують авторську розповідь, яка подекуди досить відчутно «пригальмо­вує», допомагають показати читачеві життя різних соціальних верств, виводять художні рамки роману далеко за межі Запорозької Січі.

Прикметно, що Мушкетик якнайменше показує нам цього досвідченого воєн­ного стратега і тактика в ділі, лише побіжно прохоплюється щодо його блискуче виграних баталій. Автора цікавить зовсім інший Сірко — демократично мисля­чий муж, що піднявся на вершину влади на Січі з найнижчих низів. Щоправда, влада та доволі примарна й тимчасова, бо будь-якого кошового, незважаючи на весь його авторитет чи воєнні заслуги, можуть якогось дня оголосити вже не кошовим. Вольниця— це вольниця. І саме на цій демократичності стосунків на Січі акцентує увагу читача Мушкетик. Тому ще загадковішим постає феномен Івана Сірка з його безмежним авторитетом, з беззастережною вірою козацтва в нього і звичайною людською довірою.

Як відомо, в кожному талановитому історичному творі завжди присутні дві епохи: та, яку безпосередньо зображено, і та, в яку твір написано. Бо ж тіль­ки в ілюстративно недолугому творі, де нібито об'єктивовано безсторонньо рес­таврується далекий час, епоха літературного народження книги не присутня навіть у своєму ембріональному стані, але так само не присутня там і епоха зображувана, бо нею не можуть стати достеменні, але розрізнені між собою, не об'єднані серйозною, безперечно винесеною з авторової сучасності, концеп­цією факти. То вже не історія, а щось схоже на антикварний магазин. Є всі поважні атрибути минулих часів, але для того, щоб побачити за ними далеку епоху, треба дуже й дуже напружувати уяву. Мушкетик показує нам історію, збагачену саме сучасним розумінням, а головне — ставить оті карби історії на долях своїх героїв.

 «Яса», якщо скористатись тут висловлюванням відомого болгарського літе­ратурознавця Бояна Нічева,— це цілий романний комплекс, роман-трест, де органічно уживаються соціально-побутовий роман, роман-мозаїка, роман-літопис. Розкидано в часі й просторі його події і героїв, часто змінює письменник: «стильовий ключ», охоче вдається до вставних новел,  навіть подекуди повістей, часто послуговується ретроспекцією.

 «Яca» — роман водночас і драматично-філософський; і поетично-ліричний. Друге, поетичність і лі­ризм народжується з того майстерно відтвореного світу природи, який так бен­тежно, відчутно і навально виповнює сторінки тво­ру. А ще тонко одухотворює весь контекст історія щемливо-юного, чистого і трагічного кохання Лавріна й Киліяни. Та й інші долі, інші постаті, зокрема Кайдана, Філона, Ждана, додають свій психологіч­но-емоційний нюанс у загальний колорит оповіді, увиразнюють наше уявлення про людину тієї дале­кої і близької доби.

Критика неодноразово докоряла Ю. Мушкетику з приводу неоднорідності, навіть певної неохайності його авторського письма. Треба визнати, що підста­ви для таких зауважень подекуди справді були: мовби якийсь поспіх, недбалість позначають опо­відь, скажімо, в «Жовтому цвіті кульбаби», в «Сльо­зі Офелії». Тому особливо приємно відзначити без­доганність мовностилістичної тканини роману «Яса». Майже шістсот сторінок тексту — і скрізь вираз­ність, природність, жива енергія авторського слова, впевнена, розкута майстерність почерку. На моє пе­реконання, «Яса» так само вивершує художні здо­бутки Ю. Мушкетика в царині історичної теми, як «Біла тінь» залишається поки що неперевершеною серед творів письменника, присвячених сучасній, проблематиці.

 Проте детальніше будемо вести мову про художні достоїнства роману «Яса» в наступному розділі.

Нехай той суспільний процес безкомпромісного запере­чення антилюдяних і антинародних породжень  компартійно-адміністративної системи інтенсивно розгорнеться дещо зго­дом — у другій половині 80-х років. Але вже й на час напи­сання роману «Рубіж» Ю. Мушкетику вдалося підмітити й викрити деякі з сутнісних (головним чином антилюдяних, антиморальних) пороків її на рівні колгоспно-районної ланки.

Та сильніше пафос критики тоталітарної системи звучить у повісті «Літній лебідь на зимовому березі». Взагалі цей твір дещо несподіваний для Мушкетика. Повість побудована на маловідомому авторові табірно-колимському матеріалі. Та, певне, він і в гадці не мав творчо змагатися (в колори­стиці, влучності деталей, реалістичній соковитості описів) з тими, кому довелось пережити страхіття Гулагу. Він поста­вив собі на меті інше: дати синтез, узагальнене викриття ко­реневого зла імперсько-тоталітарного режиму — його воро­жості всьому людяному, талановитому, національно-своєрідному.

Насамкінець зазначимо, що винесене взаголовок роману старовинне українське слово  «яса» має не лише свій аромат, а й кілька смислово-образних відтінків, 11-томний «Словник української мови» подає їх аж шість: «сигнал, знак; чутка, поголос; гучні зву­ки, гуркіт, грім; вітання гарматними залпами, салют; дани­на; світло, сяйво». Така багатозначність, різновідтінковість назви твору відповідає його історично вагомому змісту і його складнопереплетеній сюжетно-композиційній структурі. А та­кими вони склалися по-своєму закономірно: бо мали переда­ти, донести в собі неабияку складність, багатоликість і надзвичайну суперечливість одного з найдраматичніших пе­ріодів історії України, який недарма названий видатни­ми нашими істориками Великою Руїною.

Категория: УКРАИНСКАЯ ЛИТЕРАТУРА | Добавил: tineydgers | Теги: Письменник, Роман, скачать бесплатно, реферат з української літератури, поет, реферат по украинской литературе, вір, твори письменника, банк рефератов
Просмотров: 1375 | Загрузок: 0 | Рейтинг: 0.0/0

Поиск
ИНФОРМАТИКА
ЗАНИМАТЕЛЬНАЯ
  ИНФОРМАТИКА

СПРАВОЧНИК ПО
  ИНФОРМАТИКЕ ДЛЯ
  СТАРШЕКЛАССНИКОВ

РЕШЕНИЕ ТИПОВЫХ ЗАДАЧ
  ПО ИНФОРМАТИКЕ

ТЕСТЫ ПО ИНФОРМАТИКЕ
КОМПЬЮТЕР И ИНТЕРНЕТ
  В ВОПРОСАХ И ОТВЕТАХ

КРОССВОРДЫ ПО
  ИНФОРМАТИКЕ


ОБЩЕСТВОЗНАНИЕ
РАБОЧИЕ МАТЕРИАЛЫ К
  УРОКАМ В 7 КЛАССЕ

ТЕСТЫ. 9 КЛАСС
САМОСТОЯТЕЛЬНЫЕ
  РАБОТЫ. 9 КЛАСС

КОНТРОЛЬНЫЕ РАБОТЫ В
  ФОРМАТЕ ЕГЭ

ШКОЛЬНЫЕ ОЛИМПИАДЫ
   ПО ОБЩЕСТВОВЕДЕНИЮ

ЭКОНОМИКА
ЭКОНОМИКА. НЕОБХОДИМЫЕ
  ЗНАНИЯ

КРОССВОРДЫ ПО
  ЭКОНОМИКЕ
ОБЖ
ЧТО ДЕЛАТЬ ЕСЛИ ...
ЭНЦИКЛОПЕДИЯ ШКОЛЬНИКА
  "ЧРЕЗВЫЧАЙНЫЕ СИТУАЦИИ"

РЕКОРДЫ СТИХИИ
СВОД ПРАВИЛ ЮНОГО
  ВЕЛОСИПЕДИСТА

РАБОЧИЕ МАТЕРИАЛЫ К
  УРОКАМ ОБЖ В 11 КЛАССЕ

ПРОВЕРОЧНЫЕ РАБОТЫ ПО
  ОБЖ

ТЕСТЫ ПО ОБЖ. 10-11 КЛАССЫ
КРОССВОРДЫ ПО ОБЖ
ЕСТЕСТВОЗНАНИЕ
ЕСТЕСТВОЗНАНИЕ. БАЗОВЫЙ
  УРОВЕНЬ. 10 КЛАСС

УДИВИТЕЛЬНАЯ ИСТОРИЯ
  ЗЕМЛИ

ИСТОРИЯ ОСВОЕНИЯ ЗЕМЛИ
ВЕЛИЧАЙШИЕ
  АРХЕОЛОГИЧЕСКИЕ ОТКРЫТИЯ

УДИВИТЕЛЬНЫЕ ОТКРЫТИЯ
  УЧЕНЫХ

РАЗВИВАЮШИЕ ЭКСПЕРИМЕНТЫ
  И ОПЫТЫ ПО
  ЕСТЕСТВОЗНАНИЮ

САМЫЕ ИЗВЕСТНЫЕ
  НОБЕЛЕВСКИЕ ЛАУРЕАТЫ

МХК
СОВРЕМЕННАЯ
  ЭНЦИКЛОПЕДИЯ ИСКУССТВА

ВЕЛИКИЕ ТЕАТРЫ МИРА
САМЫЕ ИЗВЕСТНЫЕ
  ПАМЯТНИКИ

МУЗЕЕВ МИРА
ВЕЛИКИЕ СОКРОВИЩА МИРА
СОКРОВИЩА РОССИИ
КРОССВОРДЫ ПО МХК
ГОТОВЫЕ СОЧИНЕНИЯ
РУССКИЙ ЯЗЫК
РУССКАЯ ЛИТЕРАТУРА
ЗАРУБЕЖНАЯ ЛИТЕРАТУРА
  (на русск.яз.)

УКРАИНСКИЙ ЯЗЫК
УКРАИНСКАЯ ЛИТЕРАТУРА
ЗАРУБЕЖНАЯ ЛИТЕРАТУРА
  (на укр.яз.)

ПРИКОЛЫ ИЗ СОЧИНЕНИЙ

ПАТРИОТИЧЕСКОЕ ВОСПИТАНИЕ
УЧИТЕЛЬСКАЯ
МОСКВОВЕДЕНИЕ ДЛЯ ШКОЛЬНИКОВ
ЗНАКОМИМСЯ С МОСКВОЙ
СТАРАЯ ЛЕГЕНДА О
  МОСКОВИИ

ПРОГУЛКИ ПО
  ДОПЕТРОВСКОЙ МОСКВЕ

МОСКОВСКИЙ КРЕМЛЬ
БУЛЬВАРНОЕ КОЛЬЦО
ПЕТЕРБУРГОВЕДЕНИЕ ДЛЯ ШКОЛЬНИКОВ
ИСТОРИЯ САНКТ-ПЕТЕРБУРГА
ДОСТОПРИМЕЧАТЕЛЬНОСТИ
  САНКТ-ПЕТЕРБУРГА

ЭНЦИКЛОПЕДИЯ ОБО ВСЕМ НА СВЕТЕ
ПОЗНАВАТЕЛЬНО И ЗАНИМАТЕЛЬНО
ДИКОВИНКИ СО ВСЕГО МИРА
УДИВИТЕЛЬНАЯ ЛОГИКА
ЗАНИМАТЕЛЬНАЯ
  ПСИХОЛОГИЯ

МИНЕРАЛЫ И ДРАГОЦЕННЫЕ
  КАМНИ

УДИВИТЕЛЬНАЯ АРХЕОЛОГИЯ
ДИВНАЯ ПАЛЕОНТОЛОГИЯ
БЕСЕДА ПО ДУШАМ С ТИНЕЙДЖЕРАМИ
МЕЖДУ НАМИ ДЕВОЧКАМИ
МЕЖДУ НАМИ МАЛЬЧИКАМИ
НАС ЖДЕТ ЭКЗАМЕН
ПОДРОСТКАМ О
  ПЕРЕХОДНОМ ВОЗРАСТЕ

РУКОВОДСТВО ДЛЯ
  ТИНЕЙДЖЕРОВ, У КОТОРЫХ
  "ТРУДНЫЕ" РОДИТЕЛИ

НАШИ ДРУЗЬЯ






ЧАРОВНИЦА

Друзья сайта
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Copyright MyCorp © 2017
    Яндекс.Метрика Яндекс цитирования Рейтинг@Mail.ru TOP.zp.ua Каталог сайтов и статей iLinks.RU Каталог сайтов Bi0