ВСТУП
Для повноцінного існування суспільства конче необхідно, щоб кожен член цього суспільства приймав активну участь в його "здоровому" функціонуванні. Для того, щоб суспільство мало своє майбутнє, потрібно забезпечити виховання індивідів, що проживають в даному соціумі, від самого народженняя. Саме цю функцію і взяла на себе педагогіка, яка спочатку розвивалася як наука про виховання, але з часом вона поступово перетворювалася на науку про навчання. Не один вчений звертався до розробки правил роботи вчителя з учнями, вдосконалюючи тим самим те, що пізніше буде відокремлене в педагогічні категорії: методи та форми навчання.
МЕТОДИ НАВЧАННЯ
В педагогічній практиці метод – впорядкований спосіб діяльності з досягненням навчально-виховних цілей. Методи навчання – це способи співдіяльності викладача і учнів, направленої на розв'язок задач навчання (дидактичних задач) і дає позитивні наслідки у засвоєнні знань учнями.
Таким чином, поняття методу навчання відображає:
Способи навчальної роботи викладача і способи навчальної роботи учнів у їх взаємозв'язку
Специфіку їх роботи по досягненню різних цілей навчання
І.Ф. Харламов дав таке визначення поняття методу навчання: "Під методами навчання слід розуміти способи навчання роботи вчителя і організації навчально-пізнавальної діяльності учнів по розв'язанню дидактичних задач, направлених на засвоєння учбового матеріалу". Ю.К. Бабанський визначив метод навчання як "спосіб впорядкованої співдіяльності викладача та учнів, направленої на розв'язання задач навчання".
Найбільш ранньою класифікацією методів навчання є їх поділ на методи роботи вчителя (наприклад, розповідь, пояснення) і методи роботи учнів (вправи, самостійна робота). Поширеною також є класифікація методів навчання за джерелами отриманих знань. У відповідності до такого підходу можна віділити:
Словесні методи (розповідь, пояснення, бесіда, дискусія, лекція, коментоване читання тексту підручника)
Наочні методи (метод ілюстраційб метод демонстрацій, екскурсія, спостереження)
Практичні методи (вправи, лабораторні і практичні роботи)
Проблемно-пошукові (висунення проблеми перед учнями, створення проблемної ситуації, розв'язання заданої проблеми, вибір оптимального шляху розв'язання проблем)
Індуктивно-дедуктивні (базуються на думці учня - сприймання матеріалу, порівняння, узагальнення, оцінка фактів, явищ, встановлення причинно-наслідкових зв'язків)
Вибір методів навчання залежить від: загальних цілей освіти, виховання та розвитку учнів і провідних установок сучасної дидактики; особливостей предмету, що вивчається; особливостей методів викладання конкретних навчальних дисциплін, що визначаються специфікою вимог до відбору загально-дидактичних методів; мети задач і змісту матеріалу конкретного урока; часу, що відведений на вивчення того чи іншого матеріалу; вікових особливостей учнів; рівня підготовленості учнів (освіта, вихованість, розвиток); можливостей та особливостей вчителя, рівня теоретичної та практичної підготовленості, його особистих якостей.
ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ
Перейдемо тепер до форм організації навчання. Чіткого визначення в педагогічній науці поняття “форма організації навчання” або “організаційні форми навчання”, як і поняття “організація учбової роботи” як педагогічної категорії поки що немає. Харламов констатує, що “на жаль, поняття це в дидактиці не має певного чіткого визначення” і що, “багато вчених просто обходять це питання та обмежуються загальним уявленням сутності цієї категорії”.
Стосовно навчання, форма – це спеціальна конструкція процеса навчання. Характер цієї конструкції визначається змістом процеса навчання, методами, засобами, видами діяльності учнів. Ця конструкція навчання уявляє собою внутрішню організацію змісту, яким в реальній педагогічній діяльності виступає процес взаємодії, спілкування вчителя з учнями під час роботи над певним учбовим матеріалом.
Виходячи з цього, форму організації навчання необхідно розуміти як конструкцію відрізків, циклів процесу навчання, які реалізуються в співпаданні діяльності вчителя та учнів щодо засвоювання певного змісту матеріалу та опрацювання способів діяльності.
"ПОЕТИЧНА ПЕДАГОГІКА" АМОНАШВІЛІ
Амоношвилі Шалва Олександрович, грузинський педагог-новатор, доктор психологічних наук, вчений, працював з діьтми дошкільного і молодшого шкільного віку.
В своїй праці Ш.О. Амонашвілі “Добридень, діти!” автор розповідає про свій досвід навчання шестилітніх дітей в школі, спираючись на свою багатолітню педагогічну практику. Треба зазначити, що на час випуску книги (1983), проблема навчання дітей шестилітнього віку була дуже актуальною, оскільки це було певним новаторством, а тому було необхідно уважно поставитися до цього питання.
Цю книгу називають “поетичною педагогікою”, оскільки вона подається не просто в теоретичному викладі сутності проблеми, а у вигляді розповіді Амонашвілі майже про кожний день його роботи з експериментальним класом, зупиняючись на тих питаннях, вирішення яких потребує детального розгляду. “Починаючи роботу над цією книгою, я поставив перед собою задачі: осмислити підготовчий клас крізь призму цілостної системи початкової та по можливості середньої школи; показати шестирічну дитину не тільки як учня, але, в першу чергу як зростаючу Людину, яка має своє життя та складні взаємовідносини з оточуючими; в залежності від цього показати, що кожна дитина може бути пізнаною та вихованою тільки з врахуванням її дійсного життя, її радощів та суму, потребувань та намагань, здібностей та сподівань; продемонструвати, що шестирічні діти – це особлича категорія, і в роботі з ними не можна механічно використовувати звичайні методи роботи з першим класом”.
Для автора було важливо описати, по-перше, загальний підхід до організації шкільного життя дітей, по-друге, творчу лабораторію педагога.
Однією з перших задач, які постають в книзі, це потрібно чи непотрібно дітям шестирічного віку навчатися в школі: це забирає в них дитинство чи за правильними методиками це розвичає дітей, готуючи їх до першого класу. Амонашвілі вважає, що саме за правильним підбором методів та форм навчання можно розкрити дитину та зробити з неї особистість.
Першою з проблем, які спіткають шестирічну дитину в школі, це перелік правил шкільної поведінки. Амонашвілі зазначає, що кожний учень має сам, спілкуючись з однолітками, встановлювати характер відносин, правил своєї поведінки в суспільстві. Під “сам”, автор має на увазі, організований ним процес виховання, який приведе до виникнення у дитини самостійних етичних висновків.
Педагог має чітко підходити до питання організації перерв між уроками. Вони мають бути організовані таким чином, щоб пустощі дітей не заборонялися, а були скеровані в тому напрямку, який буде розвивати дитину. В своєму експерементальному класі автор повісив дошку для малювання крейдою, а також папір для розмалювання олівцями. Був використаний магнітофон для того, щоб діти могли вчитися розпізнавати музичні твори, а також надади вихід своїй енергії, танцюючи під цю музику, тощо.
Що стосується певних предметів, наприклад рідної мови, російської мови(на той час теж рідною), математики, то автор подає свій досвід як можна навчити дітей правильно розуміти завдання предметів, використовувати наглядні матеріали, допомогати один одному, доводити свою точку зору, та поважати право кожного учня виказкати власну. Амонашвілі зупиняється на тому, що необхідно педагогу завжди слідкувати за своїми питаннями, оскільки вони сприймаються дітьми не зовсім так як те здається вчителю. Автор розповідає про його методи подолання феномену Піаже, яке досить розповсюджене у дітей, тобто коли, діти плутають кількість речей з ії розміром .
Звертаючи увагу на ігри, які необхідно використовувати у роботі з шестирічними дітьми, автор говорить про те, що “педагогічними можна вважати ігри, які підвищують дітей – всіх разом і кожного зокрема до рівня його престижу, ті ж ігри, які можуть принизити дитину навіть трохи, є непедагогічними, і їх не можна проводити на уроках ”.
За Амонашвілі, дітям необхідно пропонувати такі справи, за які вони можуть братися не колись, а зараз же, і перші кроки мають приводити їх до перших успіхів, а не невдач.
Узагальнюючи свою роботу, автор виділяє по 10 питань, на які він категорично відповідає “так” чи “ні”.
Питання, на які дається відповідь “ні!”:
Чи можна використовувати в підготовчому класі досвід роботи з І класом без змін?
Чи можна заставляти дитину одразу виконувати накази та розпорядження вчителя?
Чи можна дітям ставити оцінки?
Чи можна давати дітям обов'язкові домашні завдання?
Чи можна говорити в класі хто з дітей вчиться краще?
Чи можна вимагати від дітей, щоб вони сиділи на уроках “не рухаючись”?
Чи потрібно забирати в дитини іграшки, які вона принесла до школи?
Чи можна залишати дітей на другий рік?
Чи можна вимагати дітей приходити в шкільній формі з портфелями?
Чи можна приймати в підготовчий клас дітей, яким до 6 років залишається 2-3 місяці?
Питання з відповіддю “так!”:
Чи потрібна спеціальна методика для викладання в підготовчому класі?
Чи можна використовувати тут досвід виховної роботи з старшими дошкільнятами з дитячих садків?
Чи потрібно заохочувати дітей, щоб вони йшли попереду вчителя у вивченні матеріалу?
Чи може педагог спеціально робити помилки, щоб діти знаходили та виправляли їх?
Чи потребує педагог бути артистичним в роботі з дітьми?
Чи можна давати дітям різні завдання на їх вільний вибір?
Чи потрібно посилювати самостійну роботу дітей?
Чи потрібно давати батькам характеристики дітей та готувати для них пакети з роботами дитини?
Чи потрібно, щоб діти оцінювали урок?
Чи потрібно проводити відкриті уроки для батьків?
Перелік цих питаннь систематизує досвід та уявлення Ш. Амонашвілі про виховання та навчання дітей шестирічного віку в підготовчих класах школи.
ВИСНОВКИ
Вчитель повинен не тільки ставити ціль або задачу і показувати шлях до її досягнення, а намагатись запропонувати різні підходи і заохочувати дитину робити власний вибір, шукати свою стежку до мети.
На думку педагога-новатора головне у навчанні – це заохочувати дітей до власного пошуку, власного шляху пізнання світу, необхідно вчити їх самостійності, готувати до дорослого життя. В цьому і полягає роль і обов’язок вчителя та вихователя.
| 
