 «Салдатики!!» Замуштровані, покірні виконавці наказів командирів і самого царя, а все ж рідні, свої, вихідці із селян, робітників, бідняцькі, вдовині сини. Саме до них із криком душі звертається Явтух, ватажок сільської громади, герой оповідання В. Винниченка «Салдатики!!» І саме таку назву обирає автор для свого твору. Проживши все життя чесно, за законами християнської моралі, не зробивши нікому зла, Я
...
Читать дальше »
|
Твори С. Васильченка залишають по собі незабутнє
враження, і не стільки своїм змістом, скільки формою, художнім втіленням. Кожен
рядок (якщо це не діалог) — ніби пісня. Пейзажі, монологи, авторська розповідь
— суцільні закодовані картини, символічні та метафоричні.
...
Читать дальше »
|
Про долю народних талантів писав ще Тарас Шевченко у
своїх російських повістях. Крізь мури темноти й забобонності, класової
зверхності в царській Росії пробивалися лише поодинокі таланти, такі як сам Шевченко,
видатний актор Щепкін та деякі інші. Більшість же гинули в морокові кріпацтва,
пореформених криз, революційних ситуацій.
...
Читать дальше »
|
Цінність художнього твору визначається не широтою порушених проблем, не значущістю ідей, а тим, наскільки переконливе його художнє слово в постановці та розв’язанні вічних проблем людства: добра і зла, життя та смерті, мрії і дійсності.
Добро постійно бореться зі злом, та, на жаль, не завжди перемагає. Це ми бачимо й у
...
Читать дальше »
|
Олександр Олесь — один із найталановитіших поетів початку XX століття, уже перша збірка якого засвідчила, що «Україна,— за словами М. Грушевського,— дістала поета-лірика, котрого виглядала з часів Шевченка». Уже перший друкований вірш, датований 1903 роком, конкретизує витоки тих «срібних акордів, що з серця знялись»:
|
Неповторність творчості цього поета критика помітила одразу. Іван Франко високо оцінив самобутність таланту Олеся і захоплено привітав його першу збірку, хоча й іронізував над тим, що поета турбує тільки кохання. Олександр Олесь — природжений поет, який вибудував власний світ слова й почувань. Час довів, що цей світ, в якому «з журбою радість обнялась», не чужий сучасному читачеві.
|
1901 року Ольга Кобилянська завершує роботу над повістю «Земля», що стала вершиною творчості письменниці, викликала захоплення як в Україні, так і за кордоном. У ній гармонійно переплелося суспільне й особисте, вічні проблеми любові й страждання, добра і зла. Відчуваєш, з якою емоційністю і теплотою О. Кобилянська переймається долею кожного героя, разом з ним страждає і сподівається.
|
Людина — творіння не лише природи, а й суспільства, в якому живе. Отже, оточуюче середовище має великий вплив на формування характеру, поведінку і вчинки людей. Ольга Кобилянська у своїй повісті «Людина» майстерно схарактеризувала інтелігенцію середнього достатку глухого провінційного містечка.
|
Ольга Юліанівна Кобилянська, видатна українська письменниця і громадська діячка, не могла не замислюватися над тим, якою вона хоче бачити людину майбутнього. З жінками тут усе зрозуміло, адже багато її творів присвячено саме цьому питанню (жінка правами і становищем у суспільстві повинна дорівнятися чоловікам), а от яким повинен стати чоловік, як удосконалюватися?
|
Ольга Кобилянська, видатна українська письменниця, спостерігаючи за становищем жінки у тогочасному суспільстві, мріяла про рівноправність її з чоловіками в одержанні освіти, у вихованні, у виборі свого власного життєвого шляху. Цій проблемі вона присвятила більшість своїх творів, і найперший із них — «Людина».
|
Чи замислювався хто над тим, чому серед українських діячів культури так багато жінок? Мабуть, це риси національного характеру — гордість, висока самосвідомість, прагнення до освіти і служіння громаді — привели їх до суспільно-корисної діяльності. А також традиція, яка тягнеться від давніх іще часів — княгині Ольги, Анни Ярославни, Галшки Гулеви-чівни, Насті Лісовської, Марії Заньковецької, Соломії Крушельниць
...
Читать дальше »
|
Свої життя і творчість В. Стефаник присвятив Україні. На власні очі він бачив, як найкращі сини рідної землі поклали голови за незалежність і державність своєї Батьківщини. Та чому ж молоді галичани з піднесенням і заповзяттям вступали добровільно до лав УСС? Василь Стефаник описує це в новелі «Марія»: «В місті зійшлося сила їх — паничі і прості хлопці. Хоругви й прапори шелестіли над ними і
...
Читать дальше »
|
Василь Стефаник увійшов в історію не лише української, а й світової літератури як автор правдивих соціально-психологічних новел із життя галицького селянства. «Мабуть, ніхто до Стефаника не показав селянську душу хлібороба у такому повному освітленні,— захоплено писав Михайло Мочулевський,— ніхто не змалював так, як він, переживань цієї душі: відчай, резигнація, плач і сміх, сум і сподівання. Стефаник відкрив
...
Читать дальше »
|
Творчість Василя Стефаника — оригінальне явище світового рівня. За словами Франка, Стефаник — «може, найбільший артист, який появився у нас від часів Шевченка». Друг і земляк Василя Стефаника Марко Черемшина, називаючи його «поетом мужицької розпуки», точно визначив основне тематичне зацікавлення В. Стефаника — українське, а точніше, галицьке селянство.
|
Творчість Василя Стефаника завжди сприймалася читачем як вираз трагічної долі галицького селянства. Та в новелах цього письменника є не тільки картини розпачу і горя. Його новели містять глибоку думку про вічне — життя і смерть, добро і зло. Для чого живе людина на цьому світі? По-різному відповідають на це питання його герої, та й не ставлять такого запитання іноді зовсім. А так життя склад
...
Читать дальше »
|
Про що б не писав Василь Семенович Стефаник, у центрі розповіді завжди виступає людина з її проблемами, думами, переживаннями і прагненнями. Усі герої Стефаника, як говорив Марко Черемшина, або безнадійно хворі, або безнадійно вбогі, або безнадійно старі, або безнадійно спрацьовані, або безнадійно нещасливі. Справді, багато безнадій у житті його героїв. Але багато й такого, про що не соромно розповіс
...
Читать дальше »
|
Минуло багато десятиліть, відтоді як писав свої новели Василь Семенович Стефаник. Уже й часи ніби інші, і життя інше, але його твори досі хвилюють читача. Та що там хвилюють! Кожна новела проймає голову пекучою, як вогонь, думкою, і нема жодної такої, яка б не краяла серце. Примарами минулого встають герої Стефаника, але ніколи не стане минулим те, що захоплює в новелах,— прониклива щирість, людяність ко
...
Читать дальше »
|
Леся Українка... Її ім’я золотими літерами закарбувалося на скрижалях нашої літератури, нашої історії. Ми споруджуємо їй пам’ятники, будуємо меморіальні комплекси, влаштовуємо урочисті концерти на її честь і не підозрюємо, що дух її завжди присутній серед нас. Жінка-борець, жінка, яка «в серці має те, що не вмирає».
|
Життя Степана, героя драми «Бояриня», не менш трагічне, ніж доля Оксани. Степан — не історична особа, це український інтелігент другої половини ХІХ століття, який утратив національну свідомість, зрікся рідної культури і прийняв чужу.
Одружившись з Оксаною, Степан мріє жити щасливо, але щастя йому не судилося, бо він виявився
...
Читать дальше »
|
Патрiотична драма «Бояриня» була написана Лесею Українкою в 1910 роцi. Поетеса дуже любила свою країну, свiй народ, її хвилювала доля рiдної України, яка перебувала пiд владою Росiї, не мала навiть власної державностi. Удрамi «Бояриня» Леся Українка засуджує тих українцiв, якi зрадили батькiвщину, якi заради почестей служили росiйському царю. Драма починається з опису родини Оксани, її рiдного будинку.
...
Читать дальше »
|
Ми знаємо тепер, хто був той «людський хлопець», що зачарував своєю грою, а далi й закохав у себе дочку лiсу, нiжну красуню Мавку. То — Лукаш, син простої селянки-вдови, небiж доброго i мудрого дядька Лева. У драмi не подано передiсторiї життя Лукаша, бо в цьому не було потреби. Початок його життя в творi збігається з першими кроками вiд дитинства до юностi. Вiн з’являється бiля лiсового озера одного свя
...
Читать дальше »
|
Лесю Українку називають у народi дочкою Прометея, бо вона пройнялася творчiстю Тараса Григоровича Шевченка i понесла далi естафету правди, добра i людяностi. Її лiрика сповнена глибокої пристрастi, нiжної задушевностi, щирої любовi до рiдної землi, навколишньої природи, до свого нескореного народу.
|
Її мужнiсть, пристраснiсть борця, її стiйкiсть, її непохитнiсть у бiдi,— властивостi, якi вирiзняють не лише поезiю, а й життя великої Лесi Українки.
М. Бажан
Леся Українка понад тридцять рокiв вiддала творчостi. На цi ж роки прип
...
Читать дальше »
|
Сюжет повiстi «Тiнi забутих предкiв» перегукується з трагедiєю Шекспiра. У них можна знайти чимало спiльних рис. Як Монтеккi й Капулеттi, ворогують роди Палiйчукiв i Гутенюкiв. Як i в трагедiї «Ромео i Джульєтта», в обох ворогуючих родах є дiти, якi кохають одне одного,— Iван i Марiчка. Давня ворожнеча має стати їм на перешкодi. Як i у Шек-спiра, герої Коцюбинського гинуть. Обидва твори є гiмном коханню. Але на то
...
Читать дальше »
|
Повість «Тіні забутих предків» датована 1911 роком. В одному з останніх творів (новелі «Сон») М. Коцюбинський урочисто проголосив: «Поезія жити не може на смітнику, а без неї життя — злочин». Ці слова можна поставити епіграфом до всієї його творчості, особливо для таких мистецьких шедеврів, як «Intermezzo», «Сон», «Тіні забутих предків». Жадання добра, краси, почуття людяності відтворені у цьому останньому тв
...
Читать дальше »
|
Твір «Тіні забутих предків» не даремно називають справжнім скарбом української літератури, він такий багатогранний, що пізнавати його можна без кінця. Читача вражає багатство тем і широта поглядів на те, що ми називаємо вічними цінностями. Тема кохання у повісті пов’язана осмисленням філософських категорій життя і смерті. Зародження життя, поява на світ — велике таїнство і велика честь. Все навкруги жило
...
Читать дальше »
|
Тема стосунків людини і природи — одна з провідних у літературі. До неї зверталися і Т. Г. Шевченко, і І. Я. Франко, і Леся Українка, і ще багато талановитих митців. І все ж розкриття теми М. Коцюбинським має особливий характер. Природа у його творах не фон, на якому розгортаються дії, а живий учасник подій. Ми добре пам’ятаємо чудові психологізовані пейзажі в «Intermezzo», філософські образи «Fata
...
Читать дальше »
|
Новела «Intermezzo» написана у 1908 році після подій 1905—1907 років, пережитих автором. Вона містить відгомін цих подій, інтерпретованих М. Коцюбинським через переживання ліричного героя, якого більшість критиків ототожнюють із самим автором. Це дає нам право стверджувати, що в новелі розкривається не тільки тема служіння інтелігенції народові, але й ідея служіння митця суспільству. Почасти ліричний герой —
...
Читать дальше »
|
Боротьба за народне визволення і народне щастя — зміст усієї творчості П. А. Грабовського. Я не літав в надзоряні країни, А все державсь бездольної землі; Боровся я за щастя для людини, За світло в чорній млі. Так характеризує сам поет своє покликання у вірші «Смієшся ти, але спитатись треба…».
|
Мало відміряла доля Павлу Грабовському, але за цей короткий час він зумів залишити виразний слід у духовній культурі рідного народу. Про що б не писав, які б теми не порушував, завжди його твори кликали сучасників на боротьбу проти кривди й несправедливості, захищали знедолених.
|
Молода гарна дівчина — сирота Анна — кохала такого ж молодого мужнього юнака Михайла Гурмана, який славився своєю запальністю, хоробрістю, завзятістю. Все йшло до весілля. Тим часом Михайла відправили служити. Заздрісні брати Анни, аби позбавити її посагу, скористалися нагодою розбити майбутній шлюб. Вони повідомили сестрі, що її коханий загинув десь у Боснії, показали навіть фальшивого листа з повідомле
...
Читать дальше »
|
1896 року вийшла третя Франкова поетична збірка — лірична драма «Зів’яле листя». Вона розподіляється на три цикли — «жмутки». Усі вірші трьох «жмутків» об’єднуються однією ідеєю — глибоким, але нерозділеним, нещасливим коханням. Перший «жмуток» присвячений оспівуванню кохання, та з’являються перші нотки смутку:
|
Однією з високохудожніх перлин української літератури є написана в 1905 році глибокопатріотична поема І. Франка «Мойсей», у кожному рядку якої відчувається зболена душа автора за стражденну долю України, його любов, віра і надія на те, що прийде час, і наш народ «…огнистим видом засяє у народів, вільних колі… і гляне, як хазяїн домовитий, по своїй хаті і по своїм полі». Тобто побудує власну самостійну державу
...
Читать дальше »
|
Я син народа,
Що вгору йде, хоч був запертий в льох.
Мій поклик: праця, щастя і свобода,
Я є мужик, пролог, не епілог.
|
Титаном праці, видатним письменником, ученим, публіцистом, літературним перекладачем, видавцем, активним громадським діячем був Іван Якович Франко. Письменник мав великий дар класика — вміння промовляти не лише до своїх сучасників, а й до наступних поколінь. І. Франко писав: «Яко син українського селянина, вигодуваний чорним селянським хлібом, працею селянських рук, почуваюся до обов’язку… відробити ті ш
...
Читать дальше »
|
Художня повноцінність літературного твору, як відомо, виявляється в тому, що життєві ситуації й людські типи зображуються в ньому неоднозначно, з різних сторін, бо ж неоднозначним, багатогранним є й саме життя. Саме так і змальовано образ Терентія Гавриловича Пузиря — головного персонажа комедії «Хазяїн». За задумом і його втіленням «Хазяїн» — це «зла сатира на чоловічу любов до стяжання». Отже, сміх —
...
Читать дальше »
|
Основні свої твори І. Карпенко-Карий писав у 80-ті роки XIX століття, у той час, коли у суспільстві відбулися глибокі зміни, набули розвитку нові, капіталістичні, відносини. Почалося інтенсивне розшарування суспільства на класи, що дало про себе знати усіма наслідками і в Україні. Нові явища тогочасного життя в найповнішому і найхарактернішому їх вияві Карпенко-Карий зображує у своїх творах дуже переконливо.
...
Читать дальше »
|
У комедії «Хазяїн» видатний український драматург І. Карпенко-Ка-рий показав «дику, страшенну силу» великих капіталістів-землевласників, які так розкрутили «хазяйське колесо», що воно придавило сотні і тисячі людей, прирекло їх на підневільне, рабське існування або примусило плазувати, пристосовуватися (як це трапилося з Феногеном, Ліхтаренком, Зеленським). Хто не зрозумів тієї системи, той був безжалісно роздавле&
...
Читать дальше »
|
Чим визначається цінність літературного твору? Мабуть, тими загальнолюдськими цінностями, які автор у досконалій художній формі показує читачеві і примушує його замислитися. А ще тим естетичним задоволенням, що одержує людина при спілкуванні зі Словом митця.
|
У романi «Хiба ревуть воли, як ясла повнi?» Панас Мирний описує життя поневоленого народу. Письменник подає образи нескорених жiнок-селянок, якi, незважаючи на важкi соцiальнi, а також психологiчнi умови, залишаються такими ж чесними, добрими i мужнiми. Такими рисами характеру Панас Мирний надiлив Мотрю, Галю i Христю, якi звикли до важкого, але чесного життя. Для них краще вже нiчого не мати, нiж мати щось, що бу
...
Читать дальше »
|
|
